Першим поштмейстером у місті став Максиміліан «Максі» Мішо, який пішки та за допомогою каное перебрався до Ванкувера з Монреаля у 1869 році. Тут він придбав готель New Brighton та перейменував його у готель Hasting’s. Цей готель швидко набрав популярність як місце, де можна знайти елітні сигарети та алкоголь. А на самій кухні готелю розгорнули перше в місті невелике поштове відділення. Головпоштамт був збудований у 1953-1958 роках, що вивело доставку пошти на новий рівень. Велика п’ятиповерхова будівля займала цілий міський квартал. Детальніше про роботу поштарів у Ванкувері у XX столітті далі на vancouver1.one.
Щоденна рутина ванкуверських поштарів
Про роботу листонош у Ванкувері в XX столітті можна дізнатись з короткометражного чорно-білого фільму, який зняли у 1964 році за участі місцевого листоноші Вернена Фріка, де він розповідає про щоденний розпорядок, переваги та недоліки роботи. Крім особливостей професії, у документальному фільмі також можна роздивитись Ванкувер минулого століття.
Робочий день розпочинається з сортування листів, робочих паперів. Після чого Верн Фрік виписував у записничок адреси, до яких він мав навідатись, збирав частинку конвертів й посилок докупи та вирушав у невелику подорож вже давно знайомими вулицями Ванкувера від Південного Гренвіля до Фейрв’ю. Решту відсортованої пошти в окремих мішках згодом відправляли вантажівками до вуличних поштових скринь, звідки поштар брав нову порцію листів та продовжував доставляти їх населенню. Таким чином, листоношам полегшували роботу, аби вони не носили з собою весь об’єм пошти цілий день.
В середньому щоденно доводилось носити сумку вагою близько 25-30 фунтів (10-15 кілограмів). Загальний маршрут в середньому на день сягав 2-3 милі (3-5 кілометрів). Попри те, що прогулянка виходила достатньо короткою, поштар виконував доволі багато роботи. Наприклад, працював у великих житлових дворах з багатоповерхівками.
Серед переваг роботи Верн Фрік виділив ранній підйом, що дозволяло раніше закінчити робочий день та використати решту вільного часу на речі, які йому подобаються. Як правило, всі посилки та листи поштар встигав розносити до 2-3 години дня.
До своїх обов’язків ставився дуже відповідально, аби кожне відправлення досягло кінцевої точки. Він не міг залишити пошту просто перед ґанком чи деінде, де вона може пошкодитись чи загубитись. Тому всі листи, газети, журнали, посилки він завжди вкладав виключно в спеціальну щілину для пошти чи поштові скриньки.
Недоліки роботи листоноші
Серед мінусів Верн Фрік виділив велику втому в ногах, що з’являється під вечір. У перший місяць роботи прогулянки від будинку до будинку давались легко, але вже через кілька років роботи однією з вечірніх процедур стало приймання ванн для ніг, гарячого душу чи інших речей, здатних трохи покращити самопочуття. Поштарям не дозволялось використовувати автомобілі для перевезення пошти, тільки для того щоб дістатись в поштове відділення або додому після закінчення зміни.
Ще одним дратівним завданням Верн Фрік вважає рознесення безадресної реклами. Оскільки її розносити треба так само обережно, як і листи, витрачаючи сили. Але, як правило наступного дня вона опиняється у смітнику, через що виконана робота здається даремною.
Сам Верн Фрік зазначає, що може робота листоноші на думку багатьох вважається не найкращою професією, але рівень престижності роботи визначається повагою, з якою ставиться до її виконавця оточення.
Пізніше Верн Фрік працював поштовим інспектором і закінчив управлінням безпеки в поштовому відділенні.
