В середньому, у Ванкувері трапляється по десять пожеж щодня, але й в давнину для кожного міста пожежа була дуже страхітливим явищем, яке не тільки руйнувала міста та села, а й забирало людські життя. Пожежники були та залишаються справжніми героями, хто першими спішать на допомогу: борються з вогнем, надають першу медичну допомогу, розбирають завали, евакуюють людей тощо.
Проте раніше такими героями ставали хіба що за покликом серця. Адже робочий день був ненормований, вихідні були поодинокими, робота не оплачувалась або платили вкрай мало. Проте відвага, рішучість та наполегливість допомогла перетворити волонтерську діяльність ванкуверських пожежників на шановану професію. Далі на vancouver1.one.
Велика пожежа у Ванкувері
Пожежно-рятувальна служба Ванкувера була заснована в 1886 році, того ж року у місті сталась трагедія. Під час спалювання хмизу вітер розніс полум’я та його стало неможливо контролювати, що стало відомим як Велика Ванкуверська пожежа. Тоді більша частина міста згоріла за 45 хвилин. У той час пожежна служба, що складалась з двох десятків працівників, мала тільки один кінний візок, сокири, лопати та відра. На жаль, цього було замало. Як раз попередньо місцева влада замовила пожежний автомобіль, але він ще не встиг прибути до міста. В результаті Великої ванкуверської пожежі загинула щонайменше двадцять одна людина та було знищено 600–1000 будівель (точна кількість невідома). Майже всі будівлі у місті були дерев’яними, через що їх легко охоплювало полум’я.
Після відновлювальних робіт місто продовжувало зростати. Були сформовані поліцейські сили, збудовані перші цегляні будівлі, а першу пожежну машину рятувальники отримали за місяць після трагедії. З її допомогою 12 серпня вони погасили свою першу пожежу на нафтопереробному заводі Джозефа Спратта.
Працювали цілодобово та безплатно
Певний час пожежниками працювали люди на добровільній основі. Зарплату отримували хіба що керівник та інженери, але самі борці з вогнем були волонтерами. У 1899 році начальник пожежної служби Джон Хау Карлайл домігся того, щоб працівники мали зарплату. Тоді його бригада з 22 осіб почала отримувати по 15 доларів в місяць на людину. Але залишалась ще одна проблема. Пожежники працювали за безперервною системою чергування, тобто всі 24 години, з яких мали тільки 3 години на відпочинок на перекус. А за тиждень мали тільки один вихідний.
Через пару років Карлайл організував придбання трьох моторизованих протипожежних машин. Крім того, намагався замінити обладнання на більш інноваційне для кращої ефективності гасіння пожеж. У 1911 році департамент Ванкувера був визнаний одним із «найкращих у світі за ефективністю та обладнанням», а в 1917 році став першим у Канаді повністю моторизованим пожежним відділом. Механізований автомобільний парк налічував 23 машини.
Приблизно в цей же час пожежники організували страйк через відсутність вихідних. Він виявився успішним. В результаті переговорів працівники нарешті змогли отримати один день вихідних через чотири робочі дні. Цьому сприяла й повна моторизація служби, а також продаж коней.
Берегові катери
Певний час між Ванкувером та сусідніми муніципалітетами була суперечка з приводу фінансової відповідальності за використання пожежних катерів на узбережжі. У результаті Ванкувер продав пожежний катер до Сан-Франциско у 1989 році. А через два роки на узбережжі розпочалась руйнівна пожежа, але поблизу рятувальних катерів не було. Після цього навколишні міста та муніципалітети врешті решт уклали угоду про партнерство, засноване на пріоритеті збереження безпеки набережної.
